Karakter boyutu : 12 Punto 14 Punto 16 Punto 18 Punto
Unutulan Soykırım
18 Ağustos 2021 Çarşamba Saat 23:11
Bu vahşilerin bu kadar güzel topraklarda yaşamaya ne hakkı var?” (Kafkasya’nın fethine iştirak eden Rusya İmparatorluğu Ordusu Generali Nikolay SLEPTSOV, 1844)
 
“Unutulan soykırım” olarak da adlandırılan ve bazı araştırmacılar tarafından “Avrupa’nın modern tarihinde ilk etnik temizlik” olarak kabul edilen Çerkes soykırımı kurbanlarının anma günü her sene 21 Mayıs tarihinde anılır.
 
Fotoğraf: Çerkez kızları dedeleriyle birlikte. 1880.
 
1763 yılında Rusya İmparatorluğu Kafkasya fethini başlattı ancak yerel halkların şiddetli direnişi formal olarak sadece 100 sene sonra kırılabildi; 21 Mayıs 1864 tarihinde, bölgenin en büyük halkı olan Çerkeslerin yok edilmesi ve bölgeden göç ettirilmesi yoluyla.
 
Çerkesler, Batı ve Orta Kafkasya’nın yerli halkıdır. Bu isim, 12 dağlı halktan oluşan etnik ve linguistik grup için kullanılan ortak isimdir (Abadzehler, Besleneyler, Bjeduglar, Hatukaylar, Kabardeyler, Mamhegler, Natuhaylar, Şapsuglar, Temirgoyler, Ubıhlar, Egerukaylar, Janeler).
 
XIX yüzyılına kadar Çerkeslerin çoğu Müslüman oldu ancak bölgenin dağlı coğrafyasından dolayı büyük miktarda geleneksel Pagan kültlerinin yanlıları ve belirli miktarda Hırıstiyan da kaldı.
 
Kırım savaşında mağlubiyetten sonra Rusya İmparatorluğu, prestijini yeniden tesis etmeyi ve itaatsiz Kafkasya’yı nihai olarak fethetmeyi hedefledi.
 
1859 yılında Çar II. Aleksandr, Çerkeslerin göç ettirilmesi ve bölgenin daha sadık halk (topraksız Rus köylüler, Kuban kazakları) tarafından kolonize edilmesi planını onayladı. Çerkesler haricinde direniş yapan diğer halklar da (İnguşler, Çeçenler, Abazinler ve Abhazlar) kısmen göç ettirilmesine tabi tutuldu.
 
Bu hedefe ulaşmak için Rus ordusu “yanmış toprak” taktiğini uygulamaya başladı.
 
Dağlıların köylerine saldırdıktan sonra askerler bahçe ve bağları keser, tarlaları, tahıl ve kuru ot depolarını yakar, tüm hayvanları ele geçirirdi.
 
Kafkasya fethine iştirak eden Rus general Aleksey VELYAMİNOV şunları yazdı: “Tarlalarının beş sene boyunca imha edilmesi, onları silahsızlaştırma ve bu şekilde bundan sonraki hareketlerimizi kolaylaştırma imkanını veriyor”
 
Rus kuvvetleri düz arazileri planlı bir şekilde işgal eder ve yerli halkı verimsiz dağlık arazilere taşınmaya zorlardı. Kıtlık ve kış döneminde dağlarda soğuk havalar sonucunda ilk başta en zayıf olanlar – kadınlar ve çocuklar – hayatını kaybederdi.
 
1861 yılında terör boyutları kritik seviyeye ulaştı.  Bazı Çerkes halklarının (Ubıhlar, Abadzehler ve Şapsuglar) aksakalları, toprak ve yaşam düzeninin dokunmazlığı karşılığında barış ve itaat teklifini içeren müracaatı İmparator II. Aleksandr’a gönderdi.
 
Ancak Rusya İmparatoru, göç ettirme politikasına son vermeyi reddeti ve Çerkeslere ultimatum iletti : “Kendilerine söylenecek bölgeye taşınmak veya Osmanlı İmparatorluğuna göç etmek”
 
Rus kuvvetleri, hayatta kalabilen Çerkeslere Karadeniz sahiline refakat eder. Orada Çerkesler Türkiye’ye giden gemilere ve teknelere binmeye çalışırdı. Fırtınalar, gemilerin aşırı doluluğu, tifo salgınları, soğukluk ve açlık nedeniyle göçmenlerin neredeyse yarısı yolculuk sırasında hayatını kaybetti.
 
İlk aşamada Osmanlı Hükümeti mülteciler için gerekli malzemeleri temin etmeyi vaadetti. Ancak Çerkeslerin gerçek miktarını ve göç çapını kimsenin bilmediği için yeni ülkede de kıtlık ve ölümler devam etti.
 
Türkler, Çerkesleri İmparatorluğun tüm bölgelerinde yerleştirdi. Bu bölgeler arasında Ermeniler, Bulgarlar ve Yunanlılar gibi Hrıstiyan geleneksel halkların olarak yaşadığı bölgeler de yer aldı.
 
Gelecekte bu durum Osmanlı İmparatorluğunda dinler arası gerginliğin artmasına ve çatışmalara neden olacaktı.
 
Ayrıca acımasız savaş ve göç ettirme politikası sonucunda Kafkasya’da da radikal İslami hareketler yaygınlaşmaya başladı.
 
1867 yılında Rus yönetimi, kalan Çerkesleri göç ettirme politikasına son verip bölgeden ayrılmalarını yasaklamak zorunda kaldı zira dağlılar olmaksızın bölgedeki tarım sektörünün çöktüğü ortaya çıktı.
 
Tarihçi ve arkeolog Kontes Praskovya UVAROVA konuyla ilgili olarak şunu yazdı:
 
“Sürekli akınlara rağmen Çerkesler, refah içinde yaşamayı, tarla ve meyve bahçelerine sahip olmayı, arı, büyükbaş hayvanları ve at sürülerini yetiştirmeyi becerirdi. Bu refah seviyesi hızlı atlar için, zengin silahlar için ve zarif kıyafetler için de yeterliydi.
 
Şimdi ise her şey değişti : bölge sakin, Çerkesler göç ettirildi, bölgede yeni yerleşenler ise tarlaları terketti, meyve bahçeleri yok etti, ormanları kesiyor, kendileri ise bölgenin verimli olmasına rağmen dilenci gibi dolanıyor.”
 
Araştırmacıların değerlendirmelerine göre Çerkeslerin %75’ine kadarı hayatını kaybetti. Soykırım kurbanlarının ortalama miktarı 1 milyon kişi olarak değerlendirilmekte. Kafkasya’da Çerkeslerin en fazla %10’u kaldı.
 
Zorunlu göç sonucunda Türkiye’de (yaklaşık 3 milyon), Ürdün’de (250 bin), Suriye’de (100 bin) ve diğer ülkelerde büyük Çerkes diasporaları oluştu.
 
Çerkeslerin göç ettirilmesinden sonra Kafkasya’da güç dengesi değişti. Gürcüler ve Çeçenler bölgenin en büyük halkları haline geldi.
 
Ancak müteakip dönemde 1944 yılında Çeçenler ve bazı diğer Kafkas halkları Sovyet diktatörü Stalin’in emriyle sürgün edildi. Gerçi Çerkeslerden farklı olarak onlar anavatanına dönebildiler.
 
Soykırıma tanıklık eden Rus yazar ve gazeteci Lev TİHOMİROV şunları yazdı : “Bir halkın başka bir halk tarafından katline benzeyen bu plan, acımasızlık ve insan haklarının ihmali açısından inanılmaz büyük bir şey idi. Çerkeslerin ıstırapları tarif edilemez. Batı Kafkasya’da olduğu gibi bir halkın yok edilme örneği tarihte az görüldü. Büyük, zengin ve güzel bir bölge, burada bin yıllar boyu yaşayan halktan radikal bir şekilde temizlendi”
 
 
Bora Qırımlı, 22 Mayıs 2021
 
 
Ukraynaca'dan Çeviri: Havjuko Serdar
 
Cherkessia.net, 19 Ağustos 2021
 
***
 
«Яке мають право ці дикуни жити на такій прекрасній землі?»
 
(Микола Слєпцов - генерал Російської імператорської армії, учасник завоювання Кавказу, 1844 рік)
 
Щорічно, 21 травня відзначають день пам'яті жертв геноциду черкесів, який також називають «забутим геноцидом», а деякі дослідники вважають його «першою етнічною чисткою в сучасній історії Європи».
 
***
У 1763 році Російська імперія почала захоплення Кавказу, але запеклий опір місцевих народів, формально вдалося здолати лише 100 років потому - 21 травня 1864 року, знищивши і витіснивши з регіону його найбільший народ - черкесів.
 
Черкеси - корінне населення Західного та Центрального Кавказу. Назва є збірною для етно-лінгвістичної групи з 12 гірських народів (Абдзехі, Бесленеї, Бжедугі, Хатукаї, Кабардинці, Мамхегі, Натухаї, Шапсуги, Теміргойці, Убихі, Егерукаї, Жанеї).
 
До XIX століття більшість черкесів вже стали мусульманами, хоча через гірську географію регіону, залишалося ще багато послідовників традиційних язичницьких культів, а також деяка кількість християн.
 
Російська імперія, після поразки в Кримській війні, хотіла відновити свій престиж і остаточно завоювати непокірний Кавказ.
 
У 1859 році, цар Олександр II затвердив план витіснення черкесів і колонізації краю більш лояльним населенням, безземельними російськими селянами, кубанськими козаками.
 
Крім черкесів часткового вигнання піддалися і інші народи, що чинили опір - інгуші, чеченці, абазини і абхази.
 
Для досягнення мети, російська армія почала застосовувати тактику «випаленої землі».
 
Після нападу на поселення горян, солдати вирубували сади і виноградники, спалювали поля, запаси зерна і сіна, забирали усю худобу.
 
Учасник завоювання Кавказу, російський генерал Олексій Вельямінов писав:
 
«Винищення їх полів протягом п'яти років поспіль дає можливість обеззброїти їх, і тим самим полегшити всі наші подальші дії»
 
Російські війська планомірно займали рівнинні території, витісняючи корінне населення все далі в безплідні гори. Почався голод, а взимку додалися гірські морози забираючи в першу чергу найслабших - жінок і дітей.
 
У 1861 році, масштаби терору стали критичними. Старійшини деяких черкеських народів (убихи, абадзехі і шапсуги) відправили імператору Олександру II петицію з пропозицією миру і підкорення в обмін на недоторканність земель і укладу.
 
Однак, російський імператор відмовився припиняти витіснення і поставив черкесам ультиматум - «Виселитися, куди вкажуть, або переселитися в Османську імперію».
 
Російські війська конвоювали черкесів, що вижили до чорноморського узбережжя, де ті намагалися потрапити на кораблі і човни, що йшли в бік Туреччини. Через шторми і переповненість суден, епідемії тифу, холоду і голоду майже половина з біженців не пережила шляху.
 
Спочатку, османський уряд обіцяв забезпечити біженців всім необхідним. Але, через те, що ніхто не знав реальної чисельності черкесів і масштабів вигнання, на новому місці голод і смерть продовжилися.
 
Турки розселили черкесів по всій імперії, в тому числі і в районах традиційного проживання християнського населення: вірменів, болгар, греків.
 
Пізніше це викличе зростання міжконфесійної напруженості і конфлікти в самій Османської імперії.
 
Також, і на самому Кавказі в результаті жорстокої війни і витіснення почали поширюватися радикальні ісламські течії.
 
Вже у 1867 році, російська влада була вимушена зупинити витіснення залишків черкесів і заборонили їм виїжджати, оскільки з'ясувалося, що без горян сільське господарство в регіоні занепадає.
 
Як писала пізніше, історик і археолог, графиня Прасков'я Уварова:
 
«Черкеси вміли, не дивлячись на постійні набіги, жити з достатком, мати поля і фруктові сади, водити бджіл, рогату худобу і цілі табуни коней. Достатку цього вистачало і на лихого скакуна, і на багате озброєння, і на витончений одяг.
 
Тепер все змінилося: край покірний, черкеси виселені, і нові поселенці поля запустили, фруктові сади знищили, ліси вирубують, а самі, незважаючи на благодатний край, ходять жебраками, голими і непримітними».
 
За оцінками дослідників загинуло до 75% черкесів. Середня чисельність жертв геноциду оцінюється в районі 1 мільйона людей. На Кавказі залишилося жити не більше 10% черкесів.
 
В результаті насильницького витіснення утворилася величезна черкеська діаспора в Туреччині (близько 3 мільйонів), в Йорданії (250 тисяч) в Сирії (100 тисяч) і інших країнах.
 
На Кавказі після вигнання черкесів змінився баланс сил. Найбільшими народами регіону стали грузини і чеченці.
 
Втім, пізніше, у 1944 році, чеченців і деякі інші кавказькі народи теж виселили за наказом радянського диктатора Сталіна. Правда, на відміну від черкесів, вони змогли повернутися на рідну землю.
 
Лев Тихомиров - російський письменник, журналіст і свідок геноциду пізніше писав:
 
«Цей план, схожий на вбивство одним народом іншого, представляв щось величне у своїй жорстокості і презирстві до людського права. Страждання черкесів не піддаються опису.
 
Таких винищувань цілого народу, як на Західному Кавказі, історія назве небагато. Величезний, багатий, чарівний красою край був радикально «очищений» від населення, що жило там, протягом тисячоліть».
 
 
Фото. Дівчата-черкешенки зі своїм дідом. 1880 рік.

Bu haber toplam 3184 defa okundu.


Заур

спасибо мистер Бора Киримли.

04 Eylül 2021 Cumartesi Saat 18:15
Sitemizin hiçbir vakıf, dernek vs. ile ilgisi yoktur. Sitede yayınlanan tüm materyallerin her hakkı saklıdır. Sitemizde yayınlanan yazı ve yorumların sorumluluğu tamamen yazarına aittir.
Siteden kaynak gösterilmeden yazı kopyalanamaz.
Copyright © Cherkessia.Net 2009 İletişim: info@cherkessia.net